ЦІЛИТЕЛЬ ІЗ ТЕРНОВОГО ПОЛЯОстанні роки в пресі з'являлося чимало публікацій про різних екстрасенсів і цілителів-чудотворців, які здатні вилікувати будь-яку хворобу. Яскраві афіші про те, що в такому-то будинку культури чи іншому приміщенні приймає екстрасенс-цілитель широкого профілю, який не тільки вилікує від будь-яких фізичних недугів, а й зніме пристріт, «порчу» тощо, теж далеко не рідкість. Звичайно, така широка реклама спочатку притягує, а потім викликає певну недовіру до новоспечених цілителів і магів. Не приховуватиму, що до надприродних здібностей мого знайомого І. В. Дудки теж спочатку поставилася скептично. Іван Васильович відчув це і тому якось у розмові сказав: "Я не буду рекламувати себе, вихваляючи свої можливості лікування людей, краще нехай самі мої клієнти про все розкажуть». За пацієнтами Івана Васильовича далеко ходити не довелося, адже з'ясувалося, що він, як народний цілитель, лікував майже всіх мешканців свого будинку по вулиці Червонопрапорній, що в Києві . Одна з них —Тетяна Михайлівна Компанієць. Якось, повернувшись із роботи, жінка відчула гострий біль у попереку. Вона ніяк не могла ні зігнутися, ні розігнутися, обв'язалась хусткою — не допомогло. Попросила чоловіка, щоби покликав Івана Васильовича. Той відразу прийшов. І біль як рукою зняло. Іван Васильович Дудка робить це в прямому розумінні цих слів. Адже знаряддя його праці — руки, які випромінюють особливе тепло, або, як прийнято казати, біоструми. Тож недаремно Тетяна Михайлівна сказала, що після того, як її хребта і попереку торкнувся своїми чарівними руками Іван Васильович Дудка, в неї більше нічого не болить і аж на душі полегшало. Ще в 1983 році лікував у свого сусіда-цілителя зміщення дисків у попереку й Микола Петрович Решетняк. І з того часу ця хвороба його більше не турбує. Дружина Миколи Петровича Олена, яка багато років працювала двірником, теж заробила професійну хворобу — радикуліт, і тому їй неодноразово доводилося звертатися по допомогу до Івана Васильовича. А одного разу, зайшовши в гості до Миколи й Олени Решетняків, Іван Васильович застав господиню не в настрої, із застиглим на обличчі болем. Вона трималася за щоку, скаржачись на нестерпний зубний біль. Тоді гість злегенька торкнувся краєчка вуха, і біль як рукою зняло. Виявляється, як пояснив Іван Васильович, він за час своєї практики дійшов висновку, що на тілі людини є особливі точки, що енергетичними каналами, немовби невидимими нитками пов'язані з тим чи іншим органом. І він інтуїтивно відчуває, куди веде той чи інший канал і, керуючись цією інтуїцією, знімає в людини біль. А ще Іван Васильович може за допомогою природного дару інтуїції і біоенергетичної сили, а також власноруч виготовлених електростатичних приборів діагностувати захворювання. Також в арсеналі лікувальних засобів Івана Васильовича споконвічні наші рятувальники — трави. Недаремно ж він називає себе народним цілителем, бо послуговується у своїй лікувальній практиці найдавнішими засобами. Як лікувальні компоненти використовує корінь аїру, люцерну, чистотіл. З їхньою допомогою, використовуючи трави в різному поєднанні і різними дозами, виліковує такі хвороби, як виразка шлунку, дванадцятипалої кишки, різні нервові розлади, зокрема страхи. Так, якось років шість тому Іван Васильович поїхав у гості до себе на батьківщину, на Тернопільщину. Там до нього звернулася старша медсестра місцевої лікарні. Вона попросила оглянути свого 12-річного сина, який не міг залишатися вдома наодинці, боявся перебувати в кімнаті без світла, кричав. Іван Васильович зняв із нього переляк за допомогою своєї біоенергетики і закріпив лікування настоями з трав, які мають заспокійливу дію — меліси, календули, чи, як кажуть в народі, нагідок, чистотілу. Особливо успішно лікує Іван Васильович таку важку хворобу як астма. Там же, на Тернопільщині, він вилікував 70-річну жінку, яка потерпала від цієї хвороби близько 30 років. Коли вона пройшла курс лікування — біоенергетичного й травами — ніяк не могла повірити, що зцілена. Всім, хто хворіє на астму, І. В. Дудка радить вживати настій із таких трав: корінь аїру, пустирник, м'ята, цвіт бузини, живокіст, лист евкаліпта. Але, взагалі, він працює з кожним своїм пацієнтом індивідуально, розуміючи, що не можна лікувати людину заочно, адже в кожного організму свої особливості . Наприкінці нашої розмови я поставила Івану Васильовичу традиційне запитання: звідки у нього той цілительський дар, притаманний далеко не кожній людині. І тоді він дещо розповів про свій рід, про себе. Виявляється, дар знімати людський біль передав Івану Васильовичу його рідний дядько по матері на прізвище Тихоліз (на жаль, нині вже покійний), який лікував людей ще в часи, коли зі зброєю в руках відстоював незалежну Україну в ОУН-УПА, а потім поплатився за це роками таборів і заслання. До речі, такий тернистий шлях пройшли й інші родичі Івана Васильовича. Воно й не диво, адже родом І. В. Дудка, як я вже згадувала, з Тернопільщини — вільнолюбивого, але й багатостраждального краю України, недаремно названого Терновим полем. Сам Іван Васильович на своєму життєвому шляху зазнав чимало тернів. Так, проходячи службу в лавах тодішньої ще Радянської Армії в Магаданській області серйозно обморозив ноги. Лікарі казали, що без ампутації він не виживе. Проте він не лише вижив, але й знов став ходити. А вилікував себе сам, зайвий раз потвердивши, що в екстремальних умовах людина мобілізує всі можливості свого організму в боротьбі з тяжким недугом чи іншою небезпекою, демонструючи при цьому справжні дива. Проте, слід сказати, що Іван Васильович не хизується своїми надприродними здібностями, не розповідає легенд про повернення до життя безнадійно хворих, від яких відмовилися інші лікарі, просто він, переживши власний біль і маючи чуйне серце, прагне, по можливості, допомагати людям боротися із їхнім болем. Алла ТОПЧІЙ |
|
|