З подачi деяких закордонних дослiдникiв
(наприклад О. Субтельного), некритично повторюваних вiтчизняними iсториками, у
сучаснiй iсторичнiй лiтературi ледь не аксiомою стало положення про те, що факт
масового голодування в Укра∙нi у 1932-33 рр. був табу для радянських авторiв,
був абсолютно замовчуваний i жодного разу не згадувався в СРСР. Це не так.
Голод неодноразово згадувався у працях В. Данiлова, Р. Медведїва, В.
Козлова, iнших iсторикiв (про що, зокрема, свiдчить секретний циркуляр,
завiзований В. Щербицьким 11.02.1983), описувався в художнiх творах (i. Стаднюк
"Люди не ангелы", 1962, В. Тендряков "Кончина", 1968, М. Алексїїв "Хлеб - имя
существительное", 1964). Справа в тому, що це питання не перебувало в центрi
уваги, акцент робився "на пропаганде в республике и на зарубежные страны
достижений сельского хозяйствав Советской Украины, преобразований в деревне,
ставших возможными благодаря победе колхозного строя" [Цит. за 1].
Радикальнi змiни, що вiдбулися в СРСР i Українi в останнi 10-15 рокiв,
призвели до протилежного перекосу. Питання голоду 1932-33 рр. стало ледь не
центральним пунктом всiєї iсторiї України, фаховi дослiдження замiсть
неупередженого об'їктивного розгляду заряснiли гострими публiцистичними
ярликами: "терор голодом" (Р. Конквест, 1986), "голодомор" (i. Драч, 1988),
"геноцид" (С. Кульчицький, 1993). У працях деяких дослiдникiв проблема набула
ледь не планетарного масштабу - О. Субтельний: "Голод 1932-33 рр. став для
України тим, чим був голокост для ївреїв...як трагедiя, масштаби якої неможливо
збагнути, голод травмува нацiю" [2]; Д. Мейс: "Питання голодомору ї центральним
питанням не лише iсторiї України, воно маї унiверсальне значення для всiх
iсторикiв свiту...невiд'їмне вiд питання порушення прав людини, народу, воно
пiдпадаї пiд категорiю злочинiв проти людяностi i людства" [1].
Подiбний
пiдхiд не сприяї виваженостi й обгрунтованостi висновкiв, що робить позицiї
українських iсторикiв вразливими для критики. Зробимо деякi iсторичнi
зауваження. Найбiльш вiдомi нинi в Україгi закордоннi знавцi з питань
"голодомору" - це Орест Субтельний, Роберт Конквест, Джеймс Мейс. Канадський
iсторик Субтельний спецiалiзувався на середньовiччi, конкретно на добi Мазепи i
мапинцiв (початок XVIII в.) [Див. 3], i до вивчення перiоду 1932-33 рр. маї
слабке вiдношення: у працi "Україна. iсторiя" вiдповiдний матерiал викладено
досить загально i з посиланням на того ж Конквеста [4].
Однак, це не
завадило йому в 1986 виступити консультантом знятого в США пропагандистського
фiльму про голод "Жнива вiдчаю", навколо якого невдовзi виник скандал,
пов'язаний з свiдомим використанням авторами фальшивих матерiалiв [5]. Другий
авторитет - Р. Конквест, сумнiвний iсторик, до 1956 був спiвробiтником
секретного спецпiдроздiлу англiйського МЗС, який займався розповсюдженням
дезiнформацiї. Безсумнiвно, що у своїй подальшiй працi вiн широко використовував
цей досвiд "пропагандистської вiйни проти СРСР" (першим видавцем книги Конквеста
в США був Ф. Прегер, офiцiйний виконавець замовлень ЦРУ).
Конквест
вiдверто визнаї, що переважними джерелами його праць були чутки та сумнiвнi
вiдомостi. За такi неробiрливi прийоми роботи Конквеста неодноразово критикували
американськi вченi Арч Геттi, М. Левiн, Л. Вiола, А. Даллiн. Роберт Меннiнг пише
про нього: "В научном исследовании он просто ужасен. Он не умеет обращаться с
источниками, он все запутывает" [6]. Що можна сказати про рiвень "iсторичностi"
вiдомої книги Конквеста "Жнива скорботи"?"
В короткому оглядi iсторiї
України в нiй жодним словом не згадуїться Переяславська угода 1654 р., ї лише
створення "Української держави" в 1649 та виступ Мазепи проти Петра I. Немаї
також першої росiйської революцiї, а тiльки селянськi заворушення 1902 i 1908
рр. [8 С. 32,36]. Автор дуже схильний до перебiльшення кiлькостi жертв.
Наприклад, цифру загиблих вiд голоду 1921-22 вiн доводить до 5 млн., кiлькiсть
депортованих "куркулiв" до 13 млн., а кiлькiсть ув'язнених в СРСР у 1935 р. - до
5 млн. [8 С. 62, 141, 142].
Хоча в сучасних дослiдженнях обгрунтованi
зовсiм iншi цифри: у першому випадку бiля 1 млн., стiльки ж у другому (правда,
О. Арiн наводить цифру 1803392 ч. [10]), у третьому - 725483 ч. [11]).
Тенденцiйнiсть Конквеста яскраво проявляїться в аналiзi свiдоцтв iноземцiв, що
бували в СРСР. Всi твердження про вiдсутнiсть голоду апрiорно вiдкидаються, як
"iнсценованi" та "фальсифiкованi", зате всi вiдомостi про голод визнаються
безумовно правдивими [8 С. 339-352].
Проаналiзувавши список джерел
Конквеста, можна помiтити, що в багатьох випадках вiн посилаїться на художню
лiтературу (В. Астаф'їв, Б. Можаїв), в т.ч. самвидав (В. Гроссман) та на
вiдомостi українських колаборантiв (Х. Костюк, Д. Соловiй). iнший "свiдок" - Е.
Амменде, який у 1917-18 представляв Нiмеччину при урядах Естонiї, Латвiї,
України, виїхав з СРСР у 1922, а з 1933 очолив Ївропейський нацiоналiстичний
конгрес (емiгрантське пронацистське об'їднання). Ще один - американець Фред Бiл,
який у 1931-33, працював на Харкiвському тракторному заводi, пiсля повернення в
США був ув'язнений, згодом у видавництвi Херста випустив книжку про голод, пiсля
чого тюремний строк був скасований [6].
Найбiльш приголомшивим випадком
фальсiфiкацiї даних про "голодомор" ї справа Уолкера. Американський газетний
магнат У.Р. Херст, що спiвчував Гiтлеру (у 1934 мав особисту зустрiч) i не любив
СРСР, в ходi президентської кампанiї 1933 i пiзнiше, виступаючи проти
прорадянського курсу Ф. Рузвельта, видав чимало антикомунiстичних опусiв.
Зокрема, в лютому 1935 в його газетах з'явились репортажi з вражаючими фото
якогось Т. Уолкера, немовби зробленi ним в УРСР навеснi 1934. Називалась
сенсацiйна цифра - 7 млн. загиблих вiд голоду.
Одразу ж виникло
питання: чому матерiали так довго не друкувалисяi А згодом виявилось, що
по-перше, Уолкер перебував в СРСР транзитом з 12 по 25 жовтня 1934 (причому 13
вiн був у Москвi, а з 18 по 25 транссибiрським експресом до Маньчжурiї);
по-друге, насправдi вiн - бiглий американський каторжник Р. Грiн, i в червнi
1935 його заарештували i повернули до тюрми вiдбувати 8-рiчний строк [5];
по-третї, фото були взятi з матерiалiв Червого Хреста, що стосувалися голоду
1921 в росiйському Поволжжi та з нiмецьких газет, присвячених подiям свiтової
вiйни (їх походження прослiдив канадський iсторик Даглас Тотл [Див. 10,13]).
Фальшивку забули на пiвсторiччя, але на початку 1980-х вона знов
виплила... у працях Р. Конквеста i Д. Мейса. До речi, останнiй зовсiм не ї
професiйним iсториком. За свiдченням Р. Меннiнга, Мейс - публiцист правих
поглядiв, неспроможний провести серйозне академiчне дослiдження [7]. Просто
свого часу, в 1986-90 йому довелось попрацювати виконавчим директором
американської Державної комiсiї дослiдження голоду, пiсля чого Мейс i потрапив у
великi знавцi української iсторiї. Тому i на обгрунтованi заперечення його
концепцiй Мейс вiдповiдаї лише навiшуванням ярликiв. Д. Тотла,наприклад, називаї
"сталiнiстом", а Ш.Мерля, С.Уiнкрофта, М.Таугера загалом звинувачуї в
"iнтелектуальних лiнощах"; повтореннi найгiрших великодержавних стереотипiв
старорежимної iсторiографiї"[i4].
Ми не будемо заперечувати факт голоду,
але спробуїмо неупереджено розглянути проблему. Великi соцiальнi перетворення
початку 1930-х рр., природно, супроводжувалися кризовими явищами. Але зводити
все до злонавмисного винищення саме українцiв щонайменше необгрунтовано.
Канадський iсторик О. Арiн серед причин демографiчних втрат, крiм голоду,
називаї зрозумiлi мiсцевi перегини, тодiшню епiдемiю тифу (про неї згадуї i
Хослi Грант) i сильну посуху 1930-32 рр.; також нагадуї про дореволюцiйнi
голоди: 1891 р.(охопив 40 млн. ч., вмерло бiльш 2 млн.), 1900-1903 (охопив 40
млн., вмерло 3 млн.),1911 р.(вмерло 2 млн.).
До речi, за його
пiдрахунками, кiлькiсть жертв голоду 1932-33 рр. складала 1-2 млн. ч. [10].
Р.Конквест визнаї, що у 1930-32 державний план хлiбоздачi залишався незмiнним:
7,7 млн. тонн щорiчно (С.Кульчицький коригуї цифру до 7,813 млн. т. в 1930 i
6,86 млн. т. в 193115). Але, оскiльки врожай рiк вiд року знижувався (в 1931 до
18,3 млн. т.,в 1932 до 14,7 млн. т.), то вiдсоток вiдповiдно зростав.
У
1930 на хлiбоздачу йшло 33% врожаю, в 1931 вже 42%. В 1932 план хлiбоздачi був
зменшений до 6,6 млн. т [8 С.249-250]. 3гiдно ж з вiтчизняними даними, уряд, з
огляду на неурожай, 6.07.1932 скоротив план до 5,83, а 30.10.1932 - до 4,619
млн. т [17]. Розбалансований i дезорганiзований сталiнщиною господарчий механiзм
не витримав надвисоких темпiв i в Українi вибухнув голод.
Незважаючи на
це, урядом було поставлене завдання за будь-яку цiну виконати встановлени цифри
держплану. Для цього на Україну було направлено Надзвичайну комiсiю на чолi з
В.Молотовим, яка спромоглась до 1.2.1933 вичавити з українського села 4,27 млн.
т. зерна, але так i не виконала план (Конквест даї 4,7 млн. т. [8 с. 270]).
Зате голод розгорнувся во всю шир. Намагання надати голоду нацiонального
забарвлення я вважаю безпiдставними - це з обумовками визнають навiть деякi
сучаснi українськi дослiдники: "Нацiональний розрiз статистики свiдчить, що люди
гинуть залежно вiд мiсця проживання, а не вiд нацiональностi... У межах України
геноцид цiлив своїм вiстрям не в українцiв, як таких, а в сiльське населення"
[18].
До речi, найвищi посади в УРСР тодi займали українцi: Г.
Петровський (голова ВУЦВК), В. Чбар (голова Раднаркому). Щодо росiянина П.
Постишева, якому дехто зараз лепит ярлика "кат України", то вiн прибув сюди в
сiчнi 1933 i "робив усе, аби пом'якшити наслiдки скоїного Молотовим... Уже
наступного дня пiсля приїзду Постишева вивезення хлiба з України припинилося...
Постишев скасував драконiвськi заходи молотовської комiсiї". 14 лютого областям
було запропоновано "лiквiдувати попереднi санкцiї у вiдношеннi до боржникiв", 19
лютого вiн домiгся дозволу уряду СРСР на використання держзапасу продовольства
для харчової допомоги. Крiм того Постишев випросив у Й. Якiра "з армiйських
запасiв 700 т борошна, 170 т цукру, 100000 банок консервiв, 500 пудiв олiї, iншi
продукти. Створений продовольчий фонд дав змогу розгорнути в лютому 1933
харчувальнi пункти на 60000 дiтей" [19].
25.02.1933 вийшла постанова РНК
СРСР про харчову допомогу України в розмiрi 325000 т зерна [8 C. 272]. "Всього
до кiнця квiтня республiка отримала 22,9 млн. пудiв насiннївої, 6,3 млн. пудiв
фуражної, 4,7 млн. пудiв в продовольчої позички й 400000 пудiв продовольчої
пiдмоги... Постишев вивiв сiльське господарство iз стану колапсу... урятував
урожай 1933 р. i пом'якшив наслiдки голодомору" - визнають Г. Сургай i С.
Кульчицький [19].
До речi, в раннiх працях останнього визнаїться, що
голод буяв "не только на Украине, но также и в сельских местностях Западной
Сибири, Южного Урала, Северного Казахстана, Северного Кавказа, Кубани и
Поволжья, а также в Ростовской, Тамбовской и Курской областях Российской
Федерации". Цей же регiон окреслюють Д. Далрiмпл i С. Максудов. "Голод, без
сомнения, опустошил и многие населенные в основном русскими зернопроизводящие
районы. Зона распространения голод явно не совпадает с границами расселения
остальных национальностей" - пiдсумовуї Ш. Мерль. Вiн же обгрунтовано доводить,
що у росiян з голодних районiв не було родичiв за кордоном, яким вони могли б
писати про голод, як нiмцi Поволжжя, i вони не емiгрували в такому числi, як
українцi. Тому захiднi джерела, на якi спирався Конквест, мiстять незначну
кiлькiсть свiдоцтв про голод у росiйських регiонах i непропорцiйно велику - про
голод в Українi та Поволжжi.
Хибним ї i твердження Конквеста, що в
українських мiстах, де жили переважно росiяни, не було голодних смертей: данi Ш.
Мерля свiдчать, що, наприклад, у Київi в 1932-33 вмерло 60 тис. ч. (або 10%)
сверх середньостатистичної кiлькостi [20]. Те, що вiд голоду гинули i росiйськi
селяни (Харкiвська обл.) i їврейськi, i нiмецькi колонiсти визнаї i.В. Марочко
[22] Британський радянознавець С. Уiнкрофт в 1985 зазначив: "Не припиняючи
обговорення про значення селянської сваволi та вiдсутностi матерiальних
стимулiв, чи впливу погодних умов у виникненнi голоду, я приходжу до висновку,
що найважливiшою причиною голоду була критична нестача робочої сили в
хлiборобському районi. Це затримало виконання найважливiших урожайних...
кампанiй, вiд яких повнiстю залежала доля сiльськогосподарської продуктивностi".
Американський радянолог М. Таугер в 1991 "стверджував, що голод був продуктом
недостатнього врожаю, а не державної полiтики хлiбозаготiвель. Таугер оцiнюї
український зерновий урожай у межах 6,6-8,5 млн. т.
Населення УРСР
напередоднi голодомору не могло перевищувати 31,9 млн. ч. Це означаї, що на
кожного мешканцi УРСР припадало 590-700 грамiв хлiба в день" Спираючись на цей
розрахунок, вiн робить висновок: "Жорстокi хлiбозаготiвлi 1932-33 тiльки
перемiщали голод вiд мiських районiв, в яких без хлiба вiд заготiвель був би
подiбний розмiр смертностi, хоч, як сказано, мiська смертнiсть також пiдвищилась
у 1933. Суворiсть та географiчний протяг голоду, гостре падiння експорту у
1932-33, потреби у насiннi, хаос в Радянському Союзi тих рокiв приводить до
висновку, що навiть повного припинення експорту було б недостатньо, щоб
вiдвернути голод.
Ця обставина робить тяжким прийняття iнтерпретацiї
голоду як результату хлiбозаготiвель 1932 р. та як свiдомого акту геноциду.
Врожай 1932 по сутi зробив голож неминучим... Сталiн змушений був приймати тяжке
рiшення рятувати мiський пролетарiат коштом сiльської смертностi" [21]. Цю думку
подiляї Ш. Мерль: "Без импорта многих миллионов тонн хлеба помощь и не могла
быть предоставлена" [13]. Таким чином, можна дiстати висновку, що твердження
iсторикiв, називаючих голод 1932-33 рр. штучним i "геноцидним" ї безпiдставними,
непереконливими i необгрунтованими. Голод був викликаний (хоча б частково)
природними обставинами - посухою.
Додамо, що вже в 1933, пiсля гарного
врожаю держплан хлiбозаготiвель, хоч i пiдвищений до 5,19 млн. т, був виконаний
вже на початку листопада [19]. Торкаючись питання про кiлькiсть жертв,
зазначимо, що закритiсть радянських даних i атмосфера "холодної вiйни" призвели
до того, що в захiднiй лiтературi довгий час гуляли фантастичнi цифри. Ф. Берчел
(1933) дав 4 млн., Д. Далрiмпл (1964) - 5,5 млн., О. Солженiцин (1974) - 6 млн.,
О. Субтельний (1988) - 3-6 млн., О. Шиллер (1943) -7,5 млн., М. Приходько - 7
млн., У. Чамберлiн i Е. Лiонс - 6-8 млн., Д. Мейс - 8-10 млн., Р. Сталет - 10
млн., Х. Грант - 15 млн. Це при тому, що все населення УРСР складало бiля 30
млн. ч. Окремо згадаїмо У. Дюрантi, який давав 5 млн. загиблих в Українi та 10
млн. по СРСР, i Р. Конквеста, який обмежився 7 млн. по СРСР, з них 5 млн.
українцiв, 1 млн. мешканцiв Пiвнiчного Кавказу, решта з iнших регiонiв [8 C.
351, 334].
Розглянемо, хто цi люди. Мейс, Конквест, Субтельний - вже
вiдомi персони. Ф. Берчел - перший американський журналiст, вiдкрито
пiдтримавший Гiтлера. М. Приходько - український колаборант, який пiд час
окупацiї Київа працював тут в нiмецькiй адмiнiстрацiї. Там же роботав нiмецький
"аграрний фахiвець" О. Шиллер (свої данi вiн опублiкував у Берлинi). Р. Сталет -
спiвробiтник пронацистської преси Херста. Д. Далрiмпл у своїй працi спирався на
такi джерела (за пiдрахунками Д. Тотла): З посилання - херствiськi статтi 1930-х
рр., 5 - ультраправi публiкацiї перiоду маккартiзму (1949054), 2 - нiмецькi
фашисти, 2 - спiвробiтники ЦРУ, решта - анонимнi "iноземцi, що були в СРСР" [7].
Солженiцин - вiдомий радянський дисидент, антикомунiст i монархiст, дуже
схильний до перебiльшень (це вiн запустив розповсюджену на Заходi фантастичну
цифру репресованих при Сталинi - 66,7 млн. ч.).
Американцi Б. Андерсон i
Б. Сiльвер у спiльному дослiдженi (1985) показали, що розповсюджена цифра в
7000000 загиблих, отримана з рiзностi даних переписiв 1926 i 1939 рр., включаї в
себе мiльйони ненароджених i сотнi тисяч (можливо 3 млн.) тих, хто нiкуди не
дiвся, а просто на перепису 1939 назвався не українцем, а росiянином. До того ж
Мейс та iншi не враховують змiни територiї України в час мiж переписами,
розповсюдження абортiв, що призвело до деякого падiння народжуваностi та iн.
[7]. Нова хвиля розслiдування "голодомору" пiднялася в 1984, коли Свiтовий
Конгрес Вiльних Українцi закликав до створення Мiжнародної Комiсiї для
розслiдування голоду 1932-33 рр. (тодi ж було затверджено дослiдницький проект
Мейса i почав писати Конквест). Комiсiя, що складалась iз вiдомих юристiв (не
iсторикiв) працювала 14.02.1988-18.11.1989 i квалiфiкувала "голодомор" як
геноцид. Але сучасним українським дослiдникам цього вже замало: вони критикують
висновки комiсiї за хронологiчнi обмеження 1932-33 рр., поширюючи голод на 1931;
вони невдоволенi тим, що прiоритет голоду передано вiд України до Казахстану
[23].
Досить велику амплiтуду продемонстрував С. Кульчицький: в 1989 вiн
дав цифру в 3,5 млн. загиблих, в 1990 - пiдвищив до 6 млн., потiм, попрацювавши
в архивах, "уточнив" до 2,5 млн., згодом з допомогою порiвняльно-арiфметичних
калькуляцiй з даними переписiв знов роздмухав цифру до 3,2 млн., потiм
округливши до 3,5 млн., а приплюсовавши ненароджених, довiв до 5,5-5 млн. [9].
Мiж тим, на мою думку, не можна включати ненароджених до загальної цифри жертв
голоду, хоча б тому, що їх iснування вiртуальне, а кiлькiсть визначаїться
довiльними екстраполяцiями. До речi, деякi незаангажованi вченi в процесi
подальших академiчних дослiджень коригували свої цифри в бiк зменшення. Н.
Ясний, автор одного з джерел Конквеста, в 1949 оцiнював кiлькiсть смертей в 5,5
млн., а в 1961 визнав, що припустився помилки в розрахунках i що в усьому СРСР
загинуло менше мiльйона.
Ўнший економiст-емiгрант С. Максудов у 1990-91
оцiнював загальнi втрати в 6 мiльйонiв, а в 1997 визнав, що вони сягають 3,5
млн., причому голодом викликано лише 700 тисю, решта - наслiдки хвороб [7]. На
жаль, це не стосуїться вiтчизняних фахiвцiв. С. Кульчицький, наприклад, без
особливого обгрунтування вiдкинув запропоновану росiйським вченим А.Г.
Вишневським корекцiю методики розрахункiв, яка враховувала спiльну для всiх
ївропейських країн в 1920-30-тi рр. тенденцiю до зниження народжуваностi. Мiж
iншим, таким чином недобiр населення України в 1932-34 скорочуїться на 583800 ч.
[12]. Взагалi ж, за сучасними оцiнками незаангажованих росiйських дослiдникiв,
кiлькiсть жертв голоду по всьому СРСР складаї 3-4 млн. ч. [16]. На мою думку, ця
цифра найбiльш вiрогiдна.
Пiдсумовуючи, зазначимо, що питання
"голодомору" довгий час мусувалося в захiднiй лiтературi виключно з
полiтично-пропагандистських мiркувань. Зокрема, роздмухування кiлькостi смертей
мало метою зрiвнятися з жертвами голокосту, аби затерти вiдомi навiть на Заходi
факти активної участi українських нацiонал-колаборантiв в гiтлерiвському нищеннi
ївреїв (Див. наприклад, сучасне видання "Ветеранiв УПА" в США пiд промовистою
назвою: "Чому один голокост значить бiльше, нiж iншийi"). Луна такого пiдходжу
(вiдсутнiсть об'їктивизму, використання сумнiвних i фальшивих аргументiв,
некритичнiсть до захiдних джерел), на жаль, i зараз вiдбиваїться у працях
вiтчизняних дослiдникiв. Полiтизацiя питання призвела до його сучасної
мiфологiзацiї, перетворення в "священу корову" нацiоналiстичної iдеологiї,
недоторкану для критики зону. Наукова сумлiннiсть i об'їктивнiсть вимагають
вiдмови вiд такої практики.
ПРИМiТКИ
1. Джеймс Мейс. Полiтични
причину голодомору в Українi (1932-1933 рр.) // Український iсторичний журнал. -
1995. - № 1. - С. 35.