- Што
ви, смейотєсь? Ви пасилаєтє Єпіфана Васільєвіча Падонка в Камаровку і без
ахрани? Я не магу, наканєц, ріскавать своєй шкурой. - Голова райпарткому,
таранкувата і неоголена морда з жовтими собачими очима, заскреготав зубами.
- Товаріщ
Падонок! Здєсь только єдініци мислят о Са-мостоятєльной Украінє. Астальниє
- єто савєтскіє патріоти, прєдданиє районной власті і нашєму атцу. Правда,
в западних областях жівут маладиє гражданє нашєво русскаво аб'єдіньоннаво
гасударства. Ані єщо нє прашлі суровой, но прєк-расной савєтской школи.
Но ми іх прайдьом. Да, ми іх пє-рєвоспітаем. Но ви, товаріщ Падонок, должни
ударно стянуть с ніх кожу. Кстаті, Ви сєводня ідьотє в пєрєдавой савєтскій
насєльонний пункт нашєво района. Вражескіх елємєнтов срав-нитєльно мало.
А даже наабарот. Єщо за Польші там імєлі мєсто разгавори о странє саціализма.
Натхнений
словами районного руководітєля, вирушив По-донок у путь-дорогу. Щоб підкреслити
сталінську рівність і демократію районної влади, він поклигав до Комарівки
пішки.
Будучи
з природи проникливим типом, уповноважений помітив своїми пильними свинячими
очима комарівські поля. З придо-рожних клинів, напруживши широкі вуха, здивовано
оглядали Подонка селянські корови.
"Харошая
кожа на юхт. Плохо, што калхоза нєт. В єдіно-лічніков нє так легко загатавлять."
На Оболоні
кущами роменевого цвіту біліли гуси. Старий гусак, уздрівши шкуродера, тривожно
ґеґнув, всі гуси аж стрепенули крильми і вмить зняли справжню тривогу. З
поблизьких хат повискакували тітки. "Развє ето савєтскій насєльонний
пункт? Ето кулацкій птіцосавхоз. Нужно заказать гусєй на абєд. І стаканчік
нє мєшало би".
Малий
гусопас з предовгою хворостиною підійшов ближче до дороги, щоб розглянути
підозрілого подорожника.
Збиває собі головки з коров'яків і зрідка позирає з-під білявих брівок.
Уповноважений збавив ходи, метнув із правої у ліву руку облуплений цератовий
портфель, порівнявся з хлопчиком.
- Как
тєбя звать, маладец, а?
- А чого вам треба? - нахабно спитав пастушок. Портфельник затнувся, уважно
розглядаючи задиркувате хлоп'я.
- Суров ти очень. А цукєрков жєлаєшь? - Він добув із кишені жменю гарбузового
лушпиння, попорпався в ньому і знайшов там два шматочки чорного цукру.
- Вазьмі.
Хлопчак зиркнув шулікою.
- Цукерки свої дідам роздайте! А я не дід, - та й повернувся до гусей. Уповноважений
захолов з витягненою долонею, потім сам уважно оглянув свої ласощі, обдмухав
їх з кишеневої потерухи і кинув у широкий, зубастий рот.
"Іш хахльонок. Глаза-то, как у валчонка. Ясно. Нє іначє, как развєдчік."
Наближається до першої хати. При воротах тітка коноплі тіпає, пес сидить
на хвості, набирає люті. Шкуродер минає Двір. Раптом ззаду підкрадається
пес і з усією собачою ненавистю атакує чужака. Уповноважений з усієї сили
відбивається потфелем, хвицає ногами, матюкається. Аж прибігає на допомогу
тітка.
- Пішов
геть, Сексоте! Чуєш! А то нездалий пес. Ви, товаришу, не бійтеся. Він вас
не вкусить, отак тільки бреше. Бо то всякі люди проходять. До одного він
гавкне, а іншого, як треба, то й покусає. Залежить від чоловіка.
- Зачєм ти дєржішь такую злюку?
- А
то, прошу вас, при господарстві не можна без пса. Часом якийсь злодій чи
грабіжник прийде, то пес завжди подасть знати.
- Што ти балтаєшь? Какіе грабітєлі? Гдє ані?
- Усюди
вони є, прошу товариша. Як був фронт, то в мій двір повно німців набилося.
Я всього й не поховала, бо думаю собі: чесні люди. Де там. Двоє поросят
закололи, каяки вирізали, олій висмажили, ліци вкрали, тепер вже ніби змінилося
на краще, але трапляються всякі люди. Он у нашої сусідки корови забрали,
у мене дві спідниці реквізували і годинника срібного. Я вже кажу, чи то
які вороги пролізли в красну армію, чи що. Приходять на село, стріляють
на хлопів, палять хати, шукають, чи не закопано чого. Що ж це воно, прошу
товариша, за порядок?
У Подонка почали витріщуватися очі.
- Ну, ти памалківай! Знать, заслужілі ви на такоє атна-шеніє. Ти вот скажі,
где ваш сєльсавєт?
- Не знаю. Я не грамотна, в сільраду не ходжу.
- А бандєровци в вас єсть?
- У нас нема. Чулам, що в інших сторонах є.
- В какіх сторонах?
- От у Росії ніби. Дуже вони не люблять окупантів.
- Много ти панімаєшь на аккупантах. Ну, іді к сваєй сту-калкє.
Шкуродер поплівся попри тини до центру села. "Вот тебе і пєрєдавой
насєльонний пункт. А ета вєдьма абязатєльно бандє-
ровскій агітатор. Ана не грамотна, ана нічєво не знаєт. І даже крєстом асєнітса.
Знаєм ми вас. Все ви прєдатєлі..."
Години півтори допитувався Подонок до голови сільради.
- Што ето такое? - визвірився він на голову. -' В домах людей нє встрєтішь.
Каждий удіраєт куда-то. Дажє малиші прячутса. Нєт у вас палітваспітатєльной
работи. Да, слушай, старік. Ти сєйчас сабєрі людей. Пагаворім о кожє.
Що, може, до кооперативи шкіру привозять?
- Да нєт, нам нужно кожу загатявлять. Сабірай народ на сабраніє. - Голова
почухав потилицю.
- Бачте, товаришу, то тепер не дасться зробити.
- Пачєму?
- Бо всі люди при роботі. Хлопи в лісі, а багато на форшпані.
- Тагда сабєрі баб.
- Баби коло конопель, коло шмаття товчуться.
- Ну, знаєшь, ето разгавори. Абайді все хати і гані каждаво встрєчнаво.
- Та я можу обійти, але то шкода праці.
Шкуродер сидів у сільраді рівно чотири години. Уже починало збиратися на
вечір, а на збори прийшло тільки дві найстаріших у селі баби і почали вголос
проклинати світ за те, що їх в такий похилий вік мучать якимись зборами.
Врешті, навіть загартованому в боях Подонкові увірвався терпець. І він нагнав
їх додому.
До сільради вже ближче підкрадалася ніч. Вона тривожила Подонка і примусила
його висповідати голову сільради і відкласти збори на другий тиждень.
"Нєт,
- міркував собі Подонок, вертаючись до району підводою. - Здєсь все мазєпінци.
От стараво до малаво. Всє врагі, самостойнікі. Вот етот тіп вєзьот тєбя.
А кто паручітса, что он нє пєрєдаст тєбя в рукі..."
- Хто іде? - почулося з дороги, яка вела до сусіднього села Березного. Там
чорніла якась підвода, але людей у темноті не було видно.
- Гані? - засичав Подонок до дядька, виймаючи тремтливими руками нагана.
Дядько смикнув коні, але підручна норовиста кобила не дуже на те зважала.
- - Хто йде, питаю?
- Гані, бандіт! - захарчав Подонок, стукнувши дядька по голові. Коні, нарешті,
зірвалися.
