Та хай знають усі люди на землі, всі боги на небі, всі чорти в пеклі, усе живе й мертве, старе й мале, сильне і немічне, все те, що здихає, що на світі вічне, що Я, ПЕРЕЦЬ УКРАЇНСЬКИЙ, ВСІМ ПЕРЦЯМ ПЕРЕЦЬ І ЗАПОРІЗЬКОГО ПЕРЦЯ СИН, Мужицькою Українською Милостю з української землі зроджений, підперчування українського борщу призначений, великою силою і могутністю обдарований, ще в давннину чумаками як страшна биків-волів круторогих підганяюча сила вживаний, схожу від сьогодні між люди і, на самперед, ГОРЕ ВЕЛИКЕ ВІД МЕНЕ ВСІМ ТЮХТІЯМ ГРЕЧКОСІЯМ БУДЕ.

Усяк, хто плаче, скиглить, просить, усяк, хто злодюгам хліб свій задарма виносить, усяк хто свою потилицю у злості великій чуха, хто брехунів і шарлатанів, розвісивши вуха, слуха, хто чекає при березі моря погоди, хто за овечою шкурою не бачить вовчої породи, хто, як заєць, на своїй землі животіє, хто, як пес лягавий, перед ворогом мліє, хто в рабство віддає своїх діточок рідних, хто ворогам продає братів своїх рідних, усяк, кому кат безборонне ліпить на лобі гулі, хто за працю тяжку покірно глитає дулі, усяк, хто на печі любить в час цей лежати, хто носа боїться висунути з хати, усяк, хто, як. віл, як худоба, сам в ярмо свою шию саджає; хто у ворога милостині слізно благає, - від мене пощади нехай не чекає.

Таких людців нещадно довбнею лупитиму, на глум підійматиму, з печі лежнів зганятиму. Всю силу і їдкість перчину їм куди треба впихатиму, аби сучі діти хапали сокири, рогачі, вила й рублі, дишлі, люшні, ножі і дубові палиці що під руки попало, бо пора за дармоїдів взятися саме настала. Пожену всіх на бій за волю, землю, владу і славу, за ВЕЛИКУ УКРАЇНСЬКУ САМОСТІЙНУ СОБОРНУ ДЕРЖАВУ.

A p т u к y л II

А ЩЕ Я, ПЕРЕЦЬ УКРАЇНСЬКИЙ,
ВСІМ ПЕРЦЯМ ПЕРЕЦЬ І ЗАПОРІЗЬКОГО
ПЕРЦЯ СИН, НА ВВЕСЬ СВІТ, ЯК СПРАВЖНІЙ КОЗАК,
ЗАЯВЛЯЮ:

Ти, псявіро німецька, вошо арійська, гадюко новоєвропейська, ти нордійського балагану євнух червиний, Наполеон сопливий, скажена націонал-соціалістична сова, без двадцяти клепок осляча голова, божевільний дикун, бундючний гавкун, ти - кровожерний бандюга, нахабний злодюга, на весь світ смердючий тхір, зі всіх звірів звір, самого сатани блазень і брат, - одержиш од мене слонячу порцію перчину, щоб добіг без пересядки аж у пекло назад, сучий сину.

Ти, Адольф Гітлер, фюрер тупоголових германців, знаних з історії голодранців, найвибраніших скотів, біля бабської спідниці славних лицарів, немовлят хоробрих душителів, від сала, масла і яєць визволителю, знай:

Не бачити тобі України, як своїх власних дітей. Тікатимеш ти з нашої землі, аж фюреренчатиме. Тебе і твою жовтороту орду до ноги виб'ємо, по світу розвіємо, бо з діда прадіда вовків бити вміємо. Коштувала наша земля і не такого гною, як твої жирнотілі паскуди разом з тобою. Тож начувайся, катюго, і занай: на могилах ваших для себе зберемо багатий
врожай.

Д і м і т р о в: Товаришу Мануїльський, знайшли вже роботу?
Мануїльський: Та поки що живу з мопрівських внесків. А ви?
Д і м і т р о в: Я теж доїдаю міжнародний революційний фонд.
Мануїльський: Ащо потім буде?
Д і м і т р о в : Мозолистий пролетарський суд.

Райхскомісар України Кох: Дорогий Фюрер! Питають українці, чого це ти, Визволителю, все вивозиш, а українського перцю не хочеш?
Г і т л е р : Ні! Ні! Спаси господи! Я перець їм залишаю!
К о х: Ну, тоді вони самі, на цей раз справді добровільно і з охотою, "дадуть" нам перцю.

Сталін: Звідки на Україні взявся цей паскудний і пекучий "Український перець"? Адже ми "Перець" евакуювали?
К о р н і й ч у к : Та то, товаришу тату народів, і не перець був, бо коли ми ним десь вам терли, то воно було і не біль, а так - одна приємність.Той "перець" наші агрономи спеціально для вашого вжитку винайшли. А цей, звиняйте, справжній, український, того й пече, що аж з носа юшка тече.Терпіть.

Гієна скиглить

Московська тупорила морда маніжиться, ховає за спину ножа, шкірить гнилі, пенькуваті зуби і "баїть": "Дорогі брати і сестри!"

Дядьки наши з тітками оглядаються на всі боки, намагаючись збагнути, до кого це пнеться. Може це слово до тернопільських селян, яких ще не встигли червоні песиголовці вивезти до Казахстану? А може до донбасівських забійників з шахти "Марія"? Там не закінчили своєї роботи виїзні суди, а коногони не досиділи строку в ізоляторах. Сказати б, до львівських студентів говорять. Так студентів перестріляло НКВД ще 1941 року. На братській могилі у Львові (там лежить 640 мучеників) ще дощі не змили прокляття. Може до чернігівських колгоспників моргають? "Так їх нема дома. Одні від білих ведмедів не вернулись, другі з більшовицьких тюрем голосу не подають, а треті пішли до українських повстанців".

Але московська одутловата морда знай рече. Скиглить, виє гієна. Гукає, щоб виглядали її, хлібом - сіллю вийшли зустрічати. Одне слово: - "Помагайте! І хай живе наш батько, наш брат, наш сват, наше сонце, наш місяць, - товаріщ Сталін".

- Гов! - скаже тут подільський тракторист. А перечитайте ще раз. Може, вони щось нове обіцяють, може, шерсть за сильно злиняла?
Де там! Московська гієна волає, що Український народ, мовляв "пізнав справжнє щастя, справжню свободу і національну незалежність у великому Союзі Радянських Соціалістичних Республік".

Як на долоні. Тож то є що згадувати. Виходить, що масова різанина наших людей - це рай. Що численні свіжі могили по Україні - це скарби більшовицького панування. Що 2000 розстріляних у Луцьку - це символічний подарунок незалежності від московських виродів. А 863 замордованих жертв в Умані -також виходить щастя? А може, треба вважати неповторною свободою масове вивезення українців у холодний Сибір? Може, московські душогуби думають, що організований ними мор в 32-33 році був для нас розкошуванням?

Може, для більшовицьких поножовщиків це щастя. Але ми, українські повстанці , кажемо: " - Ми цього раю не хочемо. Ми будемо битись проти більшовицьких вішателів так само як і проти німецьких.

Хай не мріють червоні каїни що їх вивезе коростявий кошик агітації. Минули ті часи. Дуже багато український народ пролив крови, щоб його вдалося і на цей раз ошукати. Не буде він міняти німецьких тортур на московські. Не буде міняти німецьких вивозів на сибірську виселку. Грабує Україну Берлін - грабує й Москва. Одні хочуть нас германізувати, другі русифікувати. Коли б повішав з одного боку жердки Розен-берга, Коха і Вехтера, а з другого Кагановича, Постишева з Хрущовим - то одні других не переважили б.

Московські сокирники мусять признатись, що уже близько двох років існують на Україні "озброєні націоналістичні формування". Про це сокирники довідались не з листівок. Наші повстанці знищили чимало московських банд, які не боролися з німцями, а грабували українські села, стріляли українську інтелігенцію, нацьковували німців на мирне населення та лигалися з ляцькими недобитками.

Московські горлохвати гавкають про єдиний фронт. Так слухайте всі, хто ще з-під нагана служить Кремлеві, хто ще гризе московські ратиці. Слухайте всі, у кого ще не вбили чуття до свого рідного народу.

Ми, українські повстанці, з усім своїм народом, з усіма закованими народами будемо битись проти московських окупантів. Ми підемо разом з білорусами - за Самостійну Білорусію. Ми підемо разом з народами Кавказу, де вже червоні зарізяки оголосили надзвичайний стан. Ми підемо разом з казахами, узбеками, туркменами, татарами.

Підемо з усім Далеким Сходом, з усіма тими народами, які 20 літ волочили московські кайдани. І це буде спільний, єдиний фронт. І цей фронт випустить тельбухи і випустить дух
московській гієні.

Лікар: Здоров?
Пацієнт: Та яж наче зі всіма здоровався?
Лікар: Дурень! Серце болить?
П а ц і є н т ; Та зараз ні, а як згадаю, що завтра в
Германію, - кров'ю захлинається, болить. Лікар: Гм. На шлунок не хворієте?
П а ц і є н т: Та сьогодні ні, а от в Германії напевно хворітиму.
Лікар: Те-е-ек. На що жалієтесь?
П а ц і є н т : На "гер-манію".
Лікар: Пішов геть! Хворий! Запишіть - "ідіот".
Свині новоєвропейської раси
Міняйло: "Чи немає в вас, дядьку, сала?
Дядько: "Нова Європа" все забрала.
Міняйло: Та, може, в когось є ще свині?
Дядько: Та є- такі, що сало беруть з скрині.
М і н я й л о і Я щось не чув про цю нову породу. Як звуться і де ви їх набрали?
Д я д ь к о : Та звуться "німці", а брать ми їх ніде не брали,
чорти самі сюди їх притаскали.