АБИ ПЕРЕIНАКШИТИ
Було в нас все:
i хлiб, i сало,
Й найкраще в свiтi мiсто -
Львiв,
Одне лиш лихо
нас спiткало -
Сусiдство клятих москалiв.

Нам незалежностi умови
Давно б уже дали ефект,
Так заважає рiднiй мовi
Великоруський дiалект.

I хоч у нас
самi вже “шопи”,
Скрiзь - вивiсок
чужих луска,
Та остаточно до Європи
Корiння руське не пуска.

Тож творим нову
мовну сферу,
Долаючи
“московський гнiт”.
Уже лiта “гелiкоптером”
Те, що ми звали
 “вертолiт”.

“Укол” тепер
звемо ми “штриком”,
Шоб юне плем’я гомiнке,
В лiкарнях
не кричало криком:
Не знало, що воно таке.

А “телефон”...
Терпiть несила
Нам слово те,
проте дарма:
Його вже “слухавка”
змiнила,
Хоч в нiй “балакавки”
й нема.

Iще рiшучiше нам треба
Давать фантазiї розгiн -
Нове в нас буде
“сонце” й “небо”...
Де тiльки взять тих
слiв взамiн?

З-пiд кожної
з-пiд палiтурки
Русизми лiзуть,
хай їм грець!
Чому ж, бiдненькi
ми не турки,
Чи - хоч поляки, накiнець?

Iван КОСТОГРИЗ.
Золотонiський район Черкаської областi.